Любомир РОМАНКIВ: «Первые диски, которые мы создали, купил Стив Возняк. Впоследствии он сделал перший компьютер ... I только потом Стив Джобс развил технологию »

«Коли ви вмикаєте комп’ютер, починає працювати сім моїх патентів. Друкуєте букву – теж», – так пояснює свій внесок у еволюцію комп’ютерного світу головний пластун Любомир Романків. Українець, який 44 роки тому винайшов спосіб запису інформації на магнітну голівку жорсткого диска, й досі працює в ІВМ.

Власного комп’ютера вдома він і досі не має: каже, машина забрала б увесь вільний час. Але багаторічна наукова діяльність та робота в ІВМ привели його до Зали національної слави США, де портрет українця Любомира Романківа висить поряд з іншими винахідниками, зокрема Стівом Джобсом. Щоправда, порівнянням з останнім трохи незадоволені колеги Романківа. Мовляв, якби не пан Любомир, у Джобса не було б шансів стати відомим Джобсом.

– Наша розмова відбувається напередодні Дня вчителя. Сьогодні ви самі ділитеся своїми знаннями та досвідом із молодим поколінням науковців. А кого ви вважаєте своїм вчителем, людиною, яка вклала у вас ті знання, які змінили, передусім, ваше життя, і, звичайно, визначили траєкторію світового наукового прогресу?

– У мене вклали свої знання багато людей. Передусім мої батьки. Вони дуже дбали, щоб я закінчив гімназію. Навіть якщо це було приватно. В часи війни офіційно школи не було, і вони давали мені приватні уроки, вкладали в це свій час.

У сфері науки моїм найбільшим світочем був мій декан в Альбертському університеті. Йому зараз 96 років. Він переконував нас: якщо ви робите якусь технічну роботу, то важливо, щоб вона приносила користь вам не лише в можливості опублікувати тези в науковому збірнику, а щоб результат вашої праці був настільки вагомим, що ви, принаймні, змогли отримувати зарплату до кінця вашого життя, а ще краще – щоб віна1 була у 100 і 1000 людей. Це було частковою мотивацією для мене, коли я працював над створенням магнітних головок. Я знав, що цю технологію використовуватимуть багато людей. Можливо, я не ставив собі за мету аж такого запитання: який вплив це матиме на людство? Для мене стояло завдання записувати інформацію, яка створювалася на комп’ютері, щоб вона не пропадала. То було єдине завдання. Але як показав час, цифровий запис став основою комунікації світу.

– Скільки часу пройшло від того моменту, коли поставили собі завдання, до того, коли вигукнули «а вона таки кругла»?

– Це не сталося впродовж 24 годин. Завдання було знайти спосіб замінити головки, які тоді робилися у вигляді магнітної підкови, яка вручну обмотувалася дротиками, тому коштували дуже дорого. До того ж їх неможливо було робити меншими. Тому потрібно було знайти спосіб, який би давав можливість перейти на серійне і дешеве виробництво.

В той же час, коли працював я, аналогічну технологію розробляли дев’ять інших фірм, розв’язуючи таке саме завдання. Вони мали різні підходи й теорії. А я мав знання хімічної інженерії й електрохімії в поєднанні з металургією. Саме вони дали мені можливість поєднати питання магнетизму із електрохімією. Що для більшості моїх конкурентів було неможливо.

Люди, які працювали на наших конкурентів, були фізиками, для них зрозуміти електрохімію було дуже важко. Вони сприймали її як чорну магію. Електрохімія «жила» тоді лише десь в університетах у вигляді теоретичних робіт. Або ж на фабриках, де виготовляли біжутерію чи щось подібне. Але там не потрібно було мати певних властивостей металу, треба було лише, щоб продукт мав гарний вигляд: щось було посріблене чи позолочене. Натомість для головок я мусив винайти матеріал, який би мав різні «магічні» властивості.

– Власне за це ви й отримали капелюх чарівника від свого колеги...

– Так. Він сказав мені, що я перетворив чорну магію на технологію. Він сам – електротехнік і не розумівся в електрохімії зовсім. Для нього те, що робив я, було чорною магією. Та й навіть електрохіміки, які працювали в університетах, здебільшого сприймали мою роботу як чорну магію. Я пояснював дію верстатів, на яких вони працювали, але не розуміли, як і що вони роблять. Це можна порівняти з тим, як печуть хліб. Ніхто не ставить собі завдання розібратися, які хімічні процеси відбуваються в печі. Хліб виходить, то й добре. Так само чинили мої колеги, які мали справу з електрохімічними процесами. Я ж старався в повній мірі зрозуміти усі методи й науково розкрити, які процеси там відбуваються... Потрібно було працювати над дуже тонесеньким прошарком на відстані одної сотої міліметра від катода. Це – електрод, на який я складав цей метал.

У мене була певна інтерпретація того, як це відбувається. Але ще був ангел-охоронець, який сидів на плечі. Якщо я про щось думав і вважав, що так має бути, він мені говорив «так», отже – тепер вірно, або – ні. Ангел підшіптував мені. Дуже частот1 інтуїція відіграє велику роль.

– Інтуїція помножена на знання.

– Так.

– Першим користувачем вашої технології був Стів Возняк. Він придбав перший маленький жорсткий диск, який ІВМ випустила на ринок. Це було ще до того, як ваш1 компанія почала створювати власні настільні комп’ютери. А Стіву Возняку та Стіву Джобсу тоді вже вдалося створити свій Apple-1. «Команда Стівів» не пропонувала вам тоді перейти до них?

– Ні. Й не могли мені пропонувати. Вони отримали можливість зробити свій перший ПК щойно ми виготовили перший малий диск. До цього моменту в них нічого не виходило й не вийшло б. Вони почали випускати свої перші ПК, закупивши у нас партію перших дисків.

Тоді, коли наші імена зі Стівом Джобсом внесли до Зали національної слави у Вашингтоні, мене вітали буквально так: «Ти досягнув такої ж слави, як і Джобс». А мої колеги, які працювали зі мною, говорили мені: «Ти їм поясни, що якщо б ти не винайшов того диска, то Стів Джобс не мав би чим похвалитися і не увійшов би до Зали слави». Дійсно так і є. Перші диски, які ми створили, купив Возняк, а згодом він збудував перший комп’ютер. І лише пізніше Стів Джобс розвинув технологію далі. Повний текст статті на http://www.day.kiev.ua/uk/article/cuspilstvo/lyubomir-romankiv-pershi-diski-yaki-mi-stvorili-kupiv-stiv-voznyak-zgodom-vin.